Хотів продати своє авто довго. Продавав ще довше…
Одного разу настав момент, коли я зрозумів, що машину пора продавати, а якщо це виразити словами точніше, сбагривать або прощатися/позбавлятися, називайте як хочете.
І справа навіть не в тому, що вона їсть тільки бензину добрих чверть зарплати, що потребує обслуговування, що періодично дають про себе знати болячки типу погано працюючих електро дзеркал, коректора фар — це все нісенітниця. Як стало морально важко на ній їздити…
Хоча свою роботу вона виконувала на всі 100. Вранці заводилася і везла мене на роботу. Вдень возила по роботі. В обід відвозила мене додому годувати. Вечорами возила по магазинах і на навчання. У вихідні на природу. Але от виникло бажання походити пішки… Зекономити грошей на бензині…
Так просто захотілося!
Купив у мене її тільки четвертий або п’ятий, хто її дивився чи оглядав. Народ приїжджав навіть з іншого міста за 600 км, але чимось вона їх не влаштувала, не стали брати і поїхали далі… Вже навіть почав було впадати у відчай, але тут подзвонив чоловік, пораспрашивал, запропонував зустрітися. Зустрілися, прокотилися — сподобалося. Домовилися зустрітися наступного дня вже в сервісі у його знайомих. Зустрілися, заїхали на підйомник, знайшлося пару косяків, але все можна вирішити, некритично. Ще трохи поторгувалися і вирішили зустрітися вже завтра, у ДАІ.
Почали з ранку, погеморроислись і вже в обід я був власником певної суми, а він тепер уже його автомобіля.
Тепер я пішохід… Звичайно, це тимчасово, але цим моментом треба насолодитися по повній!!!
Став помічати як багато всього навколо відбувається, коли блукаєш вулицями міста. Починаєш помічати людей, магазини, нові будівлі — все, що в місті відбувається. Тепер після робочого дня можна трохи «посвяткувати» на роботі. Та багато чого можна…
Ну а тепер поради тим, хто хоче продати своє авто, судячи з мого досвіду.
